Сумні другі роковини...

Їх немає, їх більше нема.

Хоч всміхаються їхні портрети,

Хоч минула вже люта зима

Й трішки чути пташині сонети.

Їх немає. За що таким смерть?

За яку таку, Боже, провину?

Мить - і постріл… Думки шкереберть.

Мати кропить слізьми домовину.

Їх немає, а вдома їх ждуть

Батьки, діти, кохані дружини.

Полягли наші хлопці і ось їх несуть

На руках вірні їм побратими.

Їх немає, немає, нема.

Плачуть грона рясної калини!

Кров героїв навіки свята!

Слава їм і усій Україні!

Вічна і світла пам'ять нашим Героям!